Портрет Агати Ускової, 1853-1854. Папір, сепія. 26,9 х 19,2. Агата (Агафія) Омелянівна Ускова (1828—1899) — дружина коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова. Шевченко познайомився з нею навесні 1853 року, коли сім'я Ускових приїхала в укріплення. За короткий час Шевченко став своєю людиною в родині коменданта, де завжди панувала приємна й доброзичлива атмосфера. У товаристві молодої, привабливої й жіночної Агати Ускової Шевченко знаходив спокій, переживав теплі й ніжні почуття. У листі до Броніслава Залєського від жовтня 1854 року він писав: "Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божия. Это одно, единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии. Следовательно, я более или менее счастлив; можно сказать, что я совершенно счастлив; да и можно ли быть иначе в присутствии высоконравственной и физически прекрасной женщины". Після казарми і муштри кожна година відпочинку в родині Ускових була святом. Свої почуття Шевченко передає і в листі до Залєського від лютого 1855 року: "Какое чудное, дивное создание непорочная женщина! Это самый блестящий перл в венце созданий. Если бы не это одно-единственное, родственное моему сердцу, я не знал бы, что с собою делать. Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарной моею душою. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей". З такими ж світлими почуттями захоплення, глибокої поваги і вдячності виконано й портрет Агати Ускової. Красива, шляхетна, незворушно-спокійна, вишукано, проте скромно вбрана молода жінка, з розумним проникливим поглядом, у якому приховано вираз смутку, — такою бачив і такою змалював Шевченко Агату Ускову. Крім цього, художник виконав ще два її портрети, які збагачують колекцію музею.
