Фотогалерея

Щасливий ловець, 1856-1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 21:24:57 GMT

Щасливий ловець, 1856-1857. Папір, сепія. 21,6x21,6.
У 1947 році Академія наук Латвії передала малюнок Державному музею Т.Г.Шевченка (нині Національний музей Тараса Шевченка). Тарас Шевченко любив повторювати, що кого люблять діти, той вартий називатися людиною. І він дуже пишався тим, що його любили діти. На сепії зображено казахського хлопчика, що спить на березі Каспійського моря в одній з печер поблизу Новопетровського укріплення. Розкинувши руки, хлопчик лежить на кам'яних брилах. Зі смугастої торби випадає його улов. Дитяча безтурботність відчувається в позі хлопчика, в його спокійному, безжурному сні. На палиці перед входом у печеру, ніби доповнюючи щасливі хвилини хлопчика, радісно щебече пташка. Світлотіньові контрасти надають картині чіткості та виразності.

Киргизеня, 1856-1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 21:21:39 GMT

Киргизеня, 1856-1857. Папір, сепія. 25,3 х 19,7. Праворуч унизу сепією позначено автором: Т.
Художник передав малюнок із Новопетровського укріплення до Петербурга дружині віце-президента Академії мистецтв графині Анастасії Толстій як подяку за клопотання про звільнення його із заслання. М. Лазаревський 9.ХІІ. 1857 писав Шевченкові з цього приводу: "Вчера я был у графа: добрая графиня... показывала мне твоего киргиза с твоим поличьем и хвастала, что показывала многим и все хвалят". На малюнку зображено хлопчика, який грається з котом біля порога землянки. На східцях, що ведуть до землянки, накинувши на плечі шинель, сидить сам художник і з цікавістю спостерігає за ними. Позбавлений зовнішньої ефектності, твір приваблює невибагливістю сюжету, чистотою композиції, а також теплом і щирістю образів.

Тріо, 1851

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 20:22:23 GMT

Тріо, 1851. Папір, сепія. 18,3x25,4.
Малюнок виконано в одному з казахських поселень під час походу в гори Каратау. На звороті олівцем рукою Броніслава Залєського напис: Киргизька мелетъ хлебь на ручном жернове, а мужъ тренкаетъ на нехитрому инструменті.
На тлі широко відчинених дверей юрти — яскраво освітлена постать вродливої молодої жінки, що сидячи меле зерно. Казах-адаєвець (так називають себе вихідці з Мангишлаку) напівлежить на килимі. В руках у нього домбра, поруч сідло і стремена, вкриті орнаментованою кошмою. На стіні юрти (кереге) висить шабля і подорожня сумка. Побачивши своє теля, що спокійно лежить посеред юрти, у дверях протяжно реве корова. Мукання корови, скрегіт кам'яних жорен і звуки домбри зливаються в гармонійне музичне тріо, що звучить своєрідним гімном молодій казахській родині.

Молитва за померлими, 1856-1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 15:11:57 GMT

Молитва за померлими, 1856-1857. Папір, сепія. 27,6 х 21,5.
Шевченко подарував малюнок родині Ускова, коменданта Новопетровського укріплення. А в 1929 році Інститут Тараса Шевченка купив його у Надії Ускової (Смоляк).
Малюнок виконано у Новопетровському укріпленні. Композиція твору відповідає описові казахського народного обряду — поминання померлих, про яке розповів художник у листі до Броніслава Залєського від 8.У.1857 року: "...Я назвал их "Молитвою поумершим". Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилася и помолилась богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье?"
На сепії зображено вродливу дівчину в національному казахському вбранні. З-під тюрбана вибились на плечі дві товсті коси. Вона затуляє рукою світильник, відблиск якого падає на надгробок з вишуканим національним орнаментом. Вогонь освітлює її обличчя, груди, плечі. Оце й усе. Але рембрандтівська характерна манера освітлення справляє враження, ніби навколо дівчини приховався якийсь загадковий, незбагненний світ.

Діоген, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 15:08:54 GMT

Діоген, 1856. Папір, бістр, сепія. 23,1 х 20,3.
Праворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті авторські номер і назва: Ю.Диогент.
Діоген — давньогрецький філософ (бл. 400—323 рр. до н. е.), який розвивав принцип моральної філософії Сократа, заперечував почуттєві задоволення, зовнішні блага, насолоду, вбачаючи в них моральну зіпсованість аристократії. Людина, на його думку, повинна задовольняти лише необхідні життєві потреби. Тому сам Діоген вів аскетичний спосіб життя, харчувався простою їжею, за легендою, жив у бочці. Таким його і зобразив Шевченко. Діоген рукою вказує на жука-рогача, що повзе по землі. Зверху на бочці сидить сова — символ мудрості. Цією символікою Шевченко підтверджує думку Діогена про те, що людина може до мінімуму звести свої життєві потреби, однак не в змозі відмовитися від духовного життя. Життя поета, особливо в Новопетровському укріпленні, було схоже на діогенівське, а талант його був у розквіті. У повісті "Близнецы" Шевченко називав українського філософа Сковороду "Діогеном нашого часу".
У числі десяти сепій Шевченко свого "Діогена" передав М. Щепкіну для лотереї, що відбулася в Москві 1858 року. Виграш випав відкупщику, організатору художньої галереї В. Кокорєву.

Умираючий гладіатор, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 15:05:16 GMT

Умираючий гладіатор, 1856. Папір, сепія. 24,9 х 19,4.
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті номер і назва: 9. Умирающій гладіаторъ.
Малюнок виконано на тему однойменної поезії Михайла Лєрмонтова, сюжет якої художник інтерпретує по-своєму. Сепію створено в Новопетровському укріпленні.
У листах до друзів Шевченко просив надіслати йому твори М. Лєрмонтова і отримав їх, певно, від М. Лазаревського, який писав: "Посилаю тобі Лєрмонтова". Про зацікавленість Шевченка віршем Лєрмонтова "Умираючий гладіатор" збереглося свідчення його сучасника Л. Алексєєва.
На малюнку зображено гладіаторів після бою. Один з них — переможець — зі щитом, з високо піднятою правою рукою звернений обличчям до імператорської ложі. Він радісно приймає вітання глядачів. Поряд на арені лежить другий, переможений гладіатор, який ще тримає меч у руці. Третій гладіатор зібрав останні сили, підвівся, благально простягнув праву руку, ніби шукаючи порятунку в невидимого натовпу. На милість імператора він не сподівається. "Что знатным и толпе сраженный гладиатор? Он презрен и забыт... освистанный актер", — писав М.Лєрмонтов.

Св. Себастіан, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 12:57:56 GMT

Св. Себастіан, 1856. Папір, сепія, білило. 25,4 х 21,5.
Посередині внизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті номер і авторська назва: 8. Св. Себастіань.
Себастіан (III ст. н. е.) — командир преторіанців при римському імператорові Діоклетіані. За приналежність до християн був замучений. Церква причислила його до лику святих. За народними переказами, римські воїни прив'язали його до стовпа і пустили в нього тисячу стріл. На малюнку Шевченка дію перенесено з Риму на Схід (про це свідчать дві постаті у східному одязі). В грудях Себастіана не тисяча стріл, а лише одна, яка влучила в саме серце. Історії світового мистецтва відомо багато художників, які зверталися до образу св. Себастіана, — Перуджіно, Домінікіно, Манженья, Боттічеллі, Грюневальд, Хосе Рібера та інші. Однак ні в кого з них не зустрічається відтворення образу св. Себастіана, подібне до Шевченкового. Над цим сюжетом художник працював ще в Академії мистецтв: у 1840—1841 роках виконав малюнок олією "Натурник в позі св. Себастіана".
Відомо, що історичну аналогію поет використав у поезії "Неофіти":

Женуть гуртами християн
У Колізей. Мов у різниці,
Кров потекла.
Ликує Рим!

Малюнок входить до числа десяти Шевченкових творів, розіграних у лотереї в Москві 1858 року.

Нарціс та німфа Ехо, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 12:53:21 GMT

Нарціс та німфа Ехо, 1856. Папір, сепія. 25,7x21,2.
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті номер і назва: 7. Нарцись и нимфа ехо.
Цей твір художник виконав в урочищі, розташованому за кілька кілометрів від Новопетровського укріплення, що по-казахськи називається Шугім, або Шиле, або Балка. Про урочище поет згадує у своєму "Щоденнику". Художник використав один з варіантів давньогрецького міфа про самозакоханого Нарціса — сина річкового бога Кріса і німфи Ліріопи, переказаного Овідієм у "Метаморфозах". Саме той варіант, де розповідається, як німфа Ехо від безнадійного кохання до Нарціса так висохла, що від неї залишився тільки голос. А Нарціс, закохавшись у власне відображення у воді, помер від нерозділеного кохання. За волею богів, він перетворився на квітку, яку назвали його ім'ям.
На малюнку зображено Нарціса, який нахилився над мініатюрним озером кришталево прозорої води. Він простягнув руку, щоб зачерпнути води, і застиг, милуючись своєю вродою. З-за дерева виглядає німфа.

Мілон Кротонський, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 12:49:09 GMT

Мілон Кротонський, 1856. Папір, сепія. 27x20,7.
Ліворуч унизу авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті авторські номер і назва: 6. Милонтъ Кротонскій.
Тарас Шевченко створив малюнок на популярний в Академії мистецтв сюжет загибелі грецького атлета Мілона Кротонського, який жив у VI ст. до н. е. За переказами, вже немолодий, літній атлет намагався розірвати руками пень, який не змогли розколоти лісоруби. Але защемив собі пальці й не зміг звільнитися, ставши здобиччю хижих звірів. Головну увагу художник приділив передачі форми людського тіла, тому майже оголену постать атлета подано в складному ракурсі. Художник зумів відтворити могутню силу й напруження, які витрачає Мілон, щоб звільнитися. Ця фізична потуга контрастує з його обличчям, перейнятим передсмертним жахом. Підсилює ефект контраст світла і тіні: постать Мілона і зображення величезного пня яскраво освітлені, а другий план узагальнений, затінений. Трохи карикатурно змальовано лева. Цього хижака Шевченкові не довелося бачити в натурі. Твір сповнений динамізму та експресії.

Киргизка, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 12:43:13 GMT

Киргизка, 1856. Папір, сепія. 28,2x21,7.
Праворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті — порядковий серійний номер і назва: 5. Киргизка. З 1965 року — з часу видання Повного зібрання творів Тараса Шевченка в 10 томах — сепія мала назву "Казашка", нині їй повернено авторську.
Намальовано сепію влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Поет-засланець постійно цікавився побутом і звичаями місцевого населення, серед якого прожив понад десять років. У записах Шевченкового "Щоденника" згадуються численні відвідування художником киргизьких і туркменських аулів. По суті Шевченко є першим художником, який майстерно й реалістично передав життя цих народів. Сепія виявляє професійне вміння художника розробити чітку композицію та цікаво й детально вибудувати сюжет, чим досягається особлива переконливість у зображенні правди.
Спираючись на дерев'яний товкач, у глибокій задумі відпочиває стомлена жінка. На другому плані праворуч, біля входу в кибитку, сидить молодий киргиз, а ліворуч — прикутий ланцюгом до жердини мисливський беркут. Усі художні подробиці малюнка красномовно відтворюють трудовий день киргизької родини.
Одяг і зовнішність молодої жінки подібні до образу сепії "Самарянка", а її постать нагадує жінок у творах "Благословіння дітей" і "Молитва за померлими". Аналіз спогадів і тогочасних епістолярних документів дає змогу сприймати твердження окремих дослідників про те, що моделлю для цих творів була нянька дітей Ускових.

Самарянка, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 10:07:13 GMT

Самарянка, 1856. Папір, сепія. 28,9x21,6.
Ліворуч унизу чорнилом підпис автора: Т. Шевченко, на звороті номер і назва: 4. Самаритянка.
Тарас Шевченко використав євангельський сюжет: біля криниці Христос зустрів жінку з Самарії, населення якої сповідувало іншу, ніж в Іудеї, релігію. Під час розмови Христос схилив жінку до своєї віри. Світловими рефлексами художник моделює обличчя молодої жінки, її постать у широкому східному одязі. Навколишній пейзаж, крім пальм, нагадує околиці Новопетровського укріплення. За допомогою другого плану художник надає зображенню просторовості й об'ємності. Вдалий вибір сюжету, вишукана композиція, майстерність та технічна досконалість виконання дають право назвати цю сепію однією з кращих у творчій спадщині Шевченка. У колекції музею зберігається ескіз до малюнка.

Благословіння дітей, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 10:00:21 GMT

Благословіння дітей, 1856. Папір, сепія. 28,8x21,7.
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, а на звороті номер і назва: 3. Благословленіе дитей. Сепію Тарас Шевченко виконав на євангельський сюжет. Художник привертає увагу до образу молодої матері з допомогою світло-тіньового контрасту: затемнена постать жінки рельєфно виступає на тлі білої стіни, яскраво осяяної сонцем. Молитовно зосереджена, жінка стоїть навколішки біля колиски, обережно доторкаючись рукою до чола дитини, мовби випрошуючи для неї всі блага землі і неба. Образ молодої матері має багато аналогій у поезії Шевченка:

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

Моделлю для художника була та сама особа, що й у сепіях "Самарянка" і "Киргизка". Навіть одяг, облямований блискучою стрічкою, той же. У спорудах другого плану Шевченко використовує архітектурні мотиви стародавніх мавзолеїв, змальованих під час Каратауської експедиції. На цьому тлі він зображає постать Ісуса Христа в оточенні дітей. Подібну сцену зустрічаємо в поемі "Марія":

...Його любили
Святиє діточки.
Слідком
За ним по улицях ходили,
А іноді й на Єлеон
До його бігали, малії.
Отож прибігли. — О святії!
Пренепорочниє! — сказав,
Як узрів діток.
Привітав і цілував, благословляя...

Робінзон Крузо, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 09:56:48 GMT

Робінзон Крузо, 1856. Папір, сепія, бістр. 24,2 х 19,3.
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті номер і назва: 2. Робинзонъ Крузо.
Малюнок виконано за мотивом однойменного твору Даніеля Дефо. Шевченко згадував роман у повісті "Художник" та в листах до Миколи Осипова і Варфоломія Шевченка. Книжку "Робінзон Крузо" він подарував Прісі, дочці Варфоломія.
Малюнок привертає увагу лаконізмом композиції. Художник помістив Робінзона під склепіння печери, над якою буяє рослинність. Варіюючи світлотінню, віртуозно володіючи різними відтінками коричневого кольору, митець моделює міцне, мускулисте тіло чоловіка, замислене обличчя котрого свідчить про неабияку кмітливість і розум, ненав'язливо подає побутові речі, які розповідають про життя Робінзона.

Телемак на острові Каліпсо, 1856

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 09:27:02 GMT

Телемак на острові Каліпсо, 1856. Папір, сепія. 25,3 х 20,5.
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, на звороті номер і назва: 1. Телемак на острове Калипсы. Це перший з десяти малюнків ("Телемак на острові Каліпсо", "Робінзон Крузо", "Благословіння дітей", "Самарянка", "Киргизка", "Мілон Кротонський", "Нарціс та німфа Ехо", "Святий Себастіан", "Умираючий гладіатор", "Діоген"), виконаних влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Тарас Шевченко передав їх у Нижньому Новгороді Михайлу Щепкіну для лотереї, яка відбулася у січні 1858 року. Ці твори іноді подаються в друкованих джерелах під назвою "Сюїта самотності".
Античні та міфологічні теми були добре відомі Шевченку з часу навчання в Академії мистецтв. Сюжет цього малюнка, очевидно, художник узяв з популярної книги Франсуа Фенелона "Пригоди Телемака, сина Уліссового" (французькою мовою) у віршованому перекладі російською мовою (В. К. Тредиаковский, "Телемахида", ч. 1, Спб., 1766) та прозовому (Фенелон, Странствование Телемака, сына Улиссова. Перевод Г. Шиповского, ч.І, Спб., 1822).
Краєвиди узбережжя Каспійського моря та печери в навколишніх горах давали змогу ввести в малюнок цілком реальний пейзаж. На сепії зображено сина Одіссея Телемака в печері на острові Каліпсо, куди він потрапив, шукаючи батька.
Майстерно володіючи композицією, градацією тонів та інтенсивністю сепії, художник зумів передати внутрішню боротьбу юнака. Полонений коханням німфи Евхариси, він мусить зробити вибір між почуттям та обов'язком. Лінія безсило опущених рук і поза Телемака вказують на його збентеження, сум'яття, проте зосереджений погляд свідчить, що почуття обов'язку в нього сильніше. Німфа Евхариса (нагадує німфу Ехо з малюнка "Нарціс та німфа Ехо") з острахом спостерігає за Телемаком, передчуваючи, що він розірве тенета її кохання.

Портрет Агати Ускової з донькою Наталею, 1854

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 08:47:58 GMT

Портрет Агати Ускової з донькою Наталею, 1854. Папір, сепія. 27,6 х 21,2.
Ліворуч унизу червоною фарбою дата і монограма автора: 1854. III. На портреті — Агата Омелянівна Ускова, дружина коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова, зі старшою донькою — однорічною Наталочкою (1853— 1918).
Шевченко був частим і бажаним гостем у родині Ускових, де на нього чекали і їхні діти. Поет радів їм, охоче бавлячись із Наталею і Дмитриком. "Мою старшу, Наталю, він пестив і завжди шукав нагоди бути з нею", — читаємо у спогадах Агати Ускової, де вона розповідає про ще один портрет доньки — з собачкою, виконаний у 1857 році (доля його невідома). Твір мав дарчий напис автора: "...милой умнице Наташеньке на память от дяди Тараса Шевченка".
Репродукований портрет виконано з натури, у світлиці літнього будинку коменданта. Образам портретованих притаманна тонка психологічна особливість: своєрідне душевне продовження матері в дитині. Художник просто, але переконливо розкриває не лише їхню зовнішню схожість, а й взаємозв'язок настроїв і характерів. У ніжному личку Наталі виразно проступають риси вродливої, доброї та трохи гордовитої, впевненої в собі Агати. Водночас маленьке янголя пробуджує в Агаті найпотаємніші струни материнського щастя й любові. Лаконічна і виразна композиція виказує сердечне ставлення Шевченка до обох портретованих.

Портрет Катерини й Миколи Бажанових, 1856-1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 08:38:02 GMT

Портрет Катерини й Миколи Бажанових, 1856-1857. Папір, сепія. 22,2x27,2.
З Миколою Єфремовичем Бажановим, підпоручиком, плац-ад'ютантом, а з 1855 року наглядачем госпіталю Новопетровського укріплення, та його дружиною Катериною Агатангелівною Шевченко познайомився в укріпленні. Він неодноразово гостював у них удома або зустрічався в родині Ускових. У цьому товаристві засланець знаходив душевний спокій, щире співчуття, підтримку й захист від переслідувань. Через Бажанових поет отримував кореспонденцію, Микола Єфремович був першим, хто привітав поета зі звільненням, а згодом надсилав йому листи до С.-Петербурга. В 1854 році Шевченко виконав олівцевий портрет Катерини Агатангелівни — доброї, ніжної й чарівної жінки. Чи було закінчено портрет Миколи Бажанова, про який згадується 15 червня 1857 року у поетовому "Щоденнику", — невідомо.

Портрет Агати Ускової, 1853-1854

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 08:49:05 GMT

Портрет Агати Ускової, 1853-1854. Папір, сепія. 26,9 х 19,2. Агата (Агафія) Омелянівна Ускова (1828—1899) — дружина коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова. Шевченко познайомився з нею навесні 1853 року, коли сім'я Ускових приїхала в укріплення. За короткий час Шевченко став своєю людиною в родині коменданта, де завжди панувала приємна й доброзичлива атмосфера. У товаристві молодої, привабливої й жіночної Агати Ускової Шевченко знаходив спокій, переживав теплі й ніжні почуття. У листі до Броніслава Залєського від жовтня 1854 року він писав: "Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божия. Это одно, единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии. Следовательно, я более или менее счастлив; можно сказать, что я совершенно счастлив; да и можно ли быть иначе в присутствии высоконравственной и физически прекрасной женщины".
Після казарми і муштри кожна година відпочинку в родині Ускових була святом. Свої почуття Шевченко передає і в листі до Залєського від лютого 1855 року: "Какое чудное, дивное создание непорочная женщина! Это самый блестящий перл в венце созданий. Если бы не это одно-единственное, родственное моему сердцу, я не знал бы, что с собою делать. Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарной моею душою. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей".
З такими ж світлими почуттями захоплення, глибокої поваги і вдячності виконано й портрет Агати Ускової. Красива, шляхетна, незворушно-спокійна, вишукано, проте скромно вбрана молода жінка, з розумним проникливим поглядом, у якому приховано вираз смутку, — такою бачив і такою змалював Шевченко Агату Ускову. Крім цього, художник виконав ще два її портрети, які збагачують колекцію музею.

Портрет Іраклія Ускова, 1853—1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 08:08:24 GMT

Портрет Іраклія Ускова, 1853—1857. Папір, олівець, білило. 32,4x21,3. На тлі портрета праворуч унизу авторські дата і знак: 1852 Z, але цього року ні Шевченка, ні Ускова в Новопетровському укріпленні не було.
Іраклій Олександрович Усков (1810—1882) — комендант Новопетровського укріплення з 1853 до 1865 року. Ймовірно, що ще в Оренбурзі щирі друзі Шевченка не оминули нагоди попросити Ускова про полегшення становища поета. Приїзд нового коменданта єрйв знаменним у долі засланця. Усков був людиною шляхетною і доброю, що художникові вдалося передати й на портреті. Докорінно змінити долю Шевченка він не міг, але дозволив йому листуватися з друзями на свою адресу, полегшив тягар муштри, а доброзичливе ставлення коменданта до рядового впливало й на стосунки з іншими офіцерами. Шевченко часто бував у родині Ускових, де мав змогу не лише відпочити, відчути домашній затишок, а й писати і малювати. Його любили діти Ускових, особливо прив'язався до нього трирічний Дмитрик, який невдовзі захворів і помер. За проектом Шевченка на його могилі збудовано пам'ятник. Чуйний, вразливий, поет усім серцем переживав горе в родині Ускових і цим ще більше викликав до себе почуття поваги і турботи з боку подружжя. Про добре ставлення Ускова Шевченко писав усім друзям, згадував про нього в "Щоденнику", листувався з ним і після від'їзду з Новопетровського укріплення. Дослідники спадщини Шевченка висловлювали припущення, що дату "1852" і знак "Z" художник поставив зумисне, щоб відхилити від Ускова підозру щодо сприяння в порушенні заборони писати і малювати.

Туркменські аби в Каратау, 1851 -1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 08:02:29 GMT

Туркменські аби в Каратау, 1851 -1857. Папір, акварель. 16x29,1.
На звороті малюнка авторський напис: 9. Туркменскіе аби (гробницы) въ Кара-Тау.
На малюнку зображено кладовище Агаспеяр, розташоване в однойменній долині між горами Каратау і Південним Актау. Опис цього місця залишив Броніслав Залєський: "Це — одне з найкращих кладовищ на півострові Мангишлак. Білі гори Ак-Тау, фантастичної форми, ніби гірляндою оточують долину, в якій розкинулось кладовище. Кількість гробниць на ньому незчисленна. ...Мавзолеї, за звичаями цієї частини степу, побудовано з тесаного каменю, зцементованого піском, глиною і вапном, і оточено брилами добре обтесаного вапняку... Поруч з великими монументами на кладовищі є безліч малих пам'ятників усіх видів; найчастіше трапляється вид обеліска з округленою верхівкою, вкритою рельєфними арабесками у східному дусі". Малюнок відтворює національну своєрідність цієї давньої архітектурно-художньої пам'ятки.

Ханга-Баба, 1851-1857

sstimorol — Tue, 03 Sep 2013 07:30:37 GMT

Ханга-Баба, 1851-1857. Папір, акварель. 17,8x28,7.
Перший малюнок, який Шевченко виконав під час експедиції в гори Каратау.
Пізніше він кілька разів бував в урочищі Ханга-Баба, розташованому за 30 кілометрів від Новопетровського укріплення. У вересні 1855 року у листі до Броніслава Залєського Шевченко писав: "Вчера был я на Ханга-Баба, обошел все овраги, поклонился, как старым друзьям, деревьям, с которых мы когда-то рисовали..."
Малюнок Шевченка відтворює своєрідну історичну пам'ятку Мангишлаку. В центрі — біла вапнякова конусоподібна гора, навколо якої розкинулось туркменське кладовище (художник також виконав малюнки деяких окремих його надгробків). Могутні, старі засохлі шовковиці ніби стоять на охороні цього вічного спокою.
У давнину тут проходив караванний шлях. Туркмени, які жили в цій долині, займалися городництвом і садівництвом. Життя людям і навколишній природі давала джерельна вода. За легендою, це джерело називають "Каракоз Аім Булаги" (джерело чорноокої Аім). Місцевість названо іменем господаря Ханга-Баба (старий Ханг), якого тут і поховано. Його могила й сьогодні є святим місцем, якому поклоняються казахи.