Джангисагач
1848. Папір, акварель. 13,6x22,4.
Шевченко виконав малюнок під час сухопутного переходу Аральської експедиції до Аральського моря. У степу, на шляху експедиції від Орська до Раїма, їм зустрілося самотнє дерево, яке у місцевого населення вважалося священним. Про дерево джангисагач, або жагизагаш, що означає "одиноке дерево", Тарас Шевченко розповідає в повісті "Близнецы": "...верстах в двух от дороги, в ложбине, зеленело тополевое старое дерево. Я застал уже вокруг него порядочную [толпу], с удивлением и даже (так мне казалось) с благоговением смотревшую на зеленую гостью пустыни. Вокруг дерева и на ветках его навешано набожными киргизами кусочки разноцветных материй, ленточки, пасма крашеных лошадиных волос и самая богатая жертва — это шкура дикой кошки, крепко привязанная к ветке..."
Використавши казахську легенду, Шевченко втілив поетичний образ цього дерева у вірші "У бога за дверима лежала сокира". До самотнього дерева, що є символом героя, який вистояв у біді, приходять вклонитися люди: Покинуте сокирою,
Огнем не палиме,
Шепочеться з долиною
О давній годині.
І кайзаки не минають
Дерева святого,
На долину заїжджають,
Дивуються з його,
І моляться, і жертвами
Дерево благають,
Щоб парости розпустило
У їх біднім краї. |
