Соборність… Ця тема буде актуальною для України ще довгий час. Річ у тому, що коли зароджується ідея соборності, то соборність розуміється як зібрання всіх українських земель, які перебувають у складі інших держав, в єдину незалежну Українську державу. На жаль, і досі українські землі повністю зібрати не вдалося, якісь і нині залишилися чи то в Польщі, чи то в Росії. Нині проблема в тому, що українці роз'єднані не територіально, а за етнопсихологічним станом. А така соборність набагато складніша і дорожча!

Минають роки, сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються звичаї, вірування, погляди, а великі мистецькі надбання залишаються, надовго переживають своїх творців, по-новому розмовляють з кожним новим поколінням. Ідею соборності заповідали нам кращі сини й доньки рідної землі. Ці люди вже стали історією і не можна нехтувати їхнім досвідом. До таких скарбів світового значення належить творчість Т.Г.Шевченка. Він перший з новочасних митців проголосив національно-державну ідею соборності. Кобзар і зараз оберігає, вчить, дарує надію на краще майбутнє. Він став охоронцем традицій українського народу і залишається на боці нашої соборності. Тому ми повинні робити все для того, щоб високі прагнення Шевченка до розбудови соборної, незалежної й унітарної держави України здійснилися, а молодь, яку ми виховуємо, вбирала найкращі зразки патріотизму і любові до рідної української землі. Наслідувати його заповіти - значить вкладати в духовність майбутньої країни. Тарас Шевченко для нас Пророк і дороговказ у майбутнє. У посланні «і мертвим, і живим...» він закликає саме до етнопсихологічної соборності: «…Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»

З історії ми знаємо, що скасування козацької республіки призвело до ліквідації проявів української державності, поставило український народ на межу втрати власної культури, самосвідомості. Про важкий релігійний ґніт на українських землях після Люблінської унії пише Шевченко в творі «Тарасова ніч»:

…Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!

Це стало причиною того, що вже наприкінці XVII ст. український народ розпочав національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. Тоді гетьман Хмельницький склав план розбудови нашої держави і проголосив принцип соборності, за яким своїм завданням вважав об'єднання всіх територій, де проживали українці, сповідуючи православ’я та розмовляючи українською мовою. Він зумів сформувати ті головні чинники національної державної ідеї соборності України, які визначили зміст визвольних змагань нашого народу аж до початку XX ст.

Соборність - це відновлення єдності розмежованого сусідніми державами народу та його земель. Спільність етнографічних рис, помічених ученими, і спільність історичного минулого всіх українських земель привела представників національно-визвольного руху на всіх його етапах до ідеї соборності. Ідея соборності спрямувала увагу народу на власну землю, доводила йому, що він має територію, на якій можна створити власну незалежну державу.

Утворі «Єретик» Т.Г.Шевченко прославляє Яна Гуса, якого було спалено на вогнищі за те, що він підняв чеський народ на боротьбу проти засилля німців на території чеських земель.

Шевченко називає Яна Гуса святим тому, що коли він помре, щоб із його шкіри зробили барабан, який би звав чехів на боротьбу за свободу. Кобзар просить, мріє, «…щоб усі слов’яни стали добрими братами…»

У словах Т.Г.Шевченка відчувається дух соборності, дух заклику до боротьби українського народу за волю. Актуально звучать сьогодні рядки, де поет закликає до об’єднання і вірить у соборність усіх українців:

…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Т.Г.Шевченко закликає із глибини віків, щоб ми не втрачали історичної пам'яті, застерігає нас, щоб ми не перетворилися на Іванів, які не знають своєї історії, бо історична пам’ять - найсуттєвіший чинник формування національної свідомості, вагомий компонент духовності етносу. Загалом історична пам'ять народу спрямована на минуле і робить наголос на спільності походження, на давньому зв'язку зі своєю землею, з її священними місцями подвигів і традицій, пов'язана з героями, мучениками, рятівниками, духовними поводарями.

Українська нація 350 років не була державою, ми були колоніями різних держав. Із 1991 року Україна незалежна, але і до цього часу у нас ще немає відчуття, що ми - одна родина, що ми повинні згуртуватися, що ми багато чого повинні вибачити чи східному жителю, чи західному і сісти за один мирний стіл, щось вагоме повинні зробити політики, а не влаштовувати братовбивство. Ми ще не одна сім'я, моя дорога українська націє. Ми не дружні, ми не об’єднані, ми розрізнені. Ми говоримо різними мовами, ми ходимо в різні церкви. Культурні й етнічні відмінності нашого народу не повинні розмежувати народ. У кожного є свої традиції й духовні цінності, своя історія і свої герої. Ми – різні, та ми – українці.

Часто цитуємо нині слова Т.Г.Шевченка:

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать…

На певному етапі історії України шевченківські ідеї допомогли нашій країні здобути незалежність. Бо великий син українського народу проголосив право на гідне існування свого народу і має великий вплив на наступні покоління українців, і організує народну свідомість в одне ціле. Вірю: з Великим Кобзарем у серці і його ідеєю соборності ми відбудуємось як велика і самобутня нація. «Борітеся - поборете!» - цей заклик поета вселяє надію.

Сьогодні - День Соборності України. Цей день не тільки нагадує нам про об’єднання східних і західних українських земель, а й наказує бути разом у діях, думках, переконаннях, щоб не втратити єдину соборну Україну через необдуманість голосування на референдумі, через заклики по допомогу до інших держав, через нерозуміння Сходу і Заходу. Поки не зникнуть кризові явища, пов’язані з агресією Росії, з анексією Криму і не покладемо край агресії на Сході, для нас позиція соборності і цілісної єдності найбільш значима в підтримці законних інтересів України, навіть важливіша за позицію Росії. Саме тому нам потрібна подальша консолідація і солідарність країн Європейського Союзу, членів ОБСЄ, окремих держав. Нам бажана згуртованість, щоб, захищаючи свої національні інтереси, ми показали, що ми

сильна і єдина нація, ми один згуртований народ, адже федералізація по-російськи - це зовсім не те саме, що федералізм у ФРН або Швейцарії. Під таким брендом нам хочуть накинути кабалу. Але український народ занадто довго боровся за свободу і здобув її, зрештою, надто високою ціною. Просто так він її вже не віддасть. Українці мають зрозуміти, що слабких завжди «кидають». Тільки держава із сильними, вольовими політикою та керівництвом може вижити між злодієм і поліцейським. Тільки держава з чітким баченням власного майбутнього, яка бореться за нього, викликає повагу. Щодо останнього, то тут уже поза сумнівом.

Україна була, є і завжди буде, бо недарма вмирають на полі бою найкращі сини - представники нашого народу, бо живе пам’ять про них, бо шануються традиції і звичаї від роду до роду.

Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!

Ідея соборності має величезне значення для творення нації і логічно завершує український проект. Вона спрямовує увагу народу на власну землю, доводить йому, що він має територію, на якій можна створити власну державу, перебирає естафету з рук попередніх борців за об'єднання українського народу та його земель в єдиній державі.

«Єднаймося, бо ми того варті!»

Н.БІЛЯНСЬКА,
учитель української мови та літератури Білокуракинської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Луганська область