Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір’ю генія, невгасимого Світоча – Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків «рабів німих», вогненне слово, а в «Заповіті» дав їм наказ: «Кайдани порвіте!» Поява Шевченка – поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю.

І до тепер його життя, творчість аналізується, осмислюється вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато. Відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство». Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, що доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. Ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і надворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний. Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертався до шляхетних дяків-живописців, які, в основному, заставляли прислужувати їм.

Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші «А.О.Козачковському»:

Довго те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя – дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе.
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари».

Талант художника в Шевченка проявився рано, значно раніше, ніж талант поета.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгарда сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професійного художника.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В.Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І.Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської у української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Навчаючись в Академії мистецтв, він був у числі кращих учнів, одним з найулюбленіших учнів Брюллова. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами, але власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» - «Дари в Чигирині 1649 року», «Судна рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».

Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього світу. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.

«…Я хочу рисовать нашу Україну… Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію… В год буде виходити 10-ть картин» (лист Т.Шевченка до О.Бодянського від 6-7 травня 1844 року).

Шевченко-художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур’янів, хат, церков.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843-1847 років можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села («Удовина хата», «Селянське подвір’я», «На околиці», «Хата біля річки», «Хата над ставком»). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченка – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо («Повінь», «Комора в Потоках», «Андруші», «Урочище Стінка», «Хутір на Україні», «У В’юнищі», «В Решетилівці»). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

Шевченко створив галерею портретів. Серед них – портрет поміщика Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні. Перед нами людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов’язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий.

«Голова жінки» - твір досконаліший. Вважається, що тут майстерно, засобами світлотіні змодельоване обличчя, обрамлене красивими гофрованими пасмами кучерів. Однак у плані характерності образу цей твір поступається перед портретом П.В.Енгельгарда. Портрет дітей Рєпніна, Волконського, портрети Х.М.Маєвської, П.Е.Кайкаутової, Платона Закревського, Іллі Лизогуба та інші.

Твори Шевченка виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі йому було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів «Катерина», «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар’яна-Черниця» красномовно промовляють про долю героїнь цих творів.

Спадщина Шевченка-художника налічує близько шістдесяти автопортретів Т.Шевченка, портрети на замовлення, картини циклу «Живописної України», офорти, гравюри. Тарас Шевченко має звання академіка-гравера. Як бачимо, Шевченко-художник не менше відомий у нашій культурі, ніж Шевченко-поет. Часто виникає питання, чому у творчості митця так багато автопортретів? Мабуть, це тому, що, позбавлений можливості малювати з натури, Тарас Шевченко малював, дивлячись на себе, і таким чином працював, щоб не втратити  майстерності художника, бо десять років заслання із царською забороною «читати і малювати» - це найтрагічніші роки в житті митця.

Картини Тараса Шевченка є в Харківському художньому музеї, Київському меморіальному музеї імені Т.Шевченка, в Академії мистецтв у Петербурзі, в музеї Т.Шевченка в Каневі. Картини допомагають уявити життя поета, його уподобання, творчість.

С.Теряєв, учень 9-го класу Білокуракинської ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів.

За матеріалами газети «Життя Білокуракинщини»
№21-22 від 15 березня 2014 року