Тарас Шевченко!.. Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує в золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків  літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шиллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.

Тарас Шевченко – чи не єдиний серед світочів людства, хто мав цілковите право сказати про себе: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Упродовж свого короткого, сповненого злигоднями віку, леліяв він у серці образ поневоленої і зневаженої України і, кажучи словами Івана Франка, «і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї».

Сучасний видатний польський літературознавець професор Мар’ян Якубець, автор монографії «Шевченко і польська література», зазначає, що поетична творчість Шевченка – це «одне з найцікавіших явищ у світовій літературі ХІХ століття». І далі він стверджує: «Небагато було на світі поетів, які б відіграли в житті власних народів більшу роль, ніж Шевченко на Україні… Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає в ній відповідника в світовій літературі. Поет відчув і відтворив єдину й неповторну долю свого народу.., він був володарем душі свого народу, його совісті.., він на весь голос, якого ще не чули в цьому краї, закликав український народ до боротьби за громадську й національну єдність…»

Чеські й словацькі письменники й літературознавці у своїх працях про Шевченка підкреслювали його великий вплив на слов’янські літератури і його велике значення для українського народу і для всіх народів світу. Видатний чеський письменник Ян Гудец писав: «Для свого народу Шевченко став ніби прапором; живодайне слово поета стало запалюючою іскрою нової сили… І цією новою силою був заклик до національного єднання».

Сучасний видатний чеський і словацький літературознавець Михайло Мольнар у своїй науковій розвідці «Тарас Шевченко у чехів і словаків» підкреслив загальнолюдське значення творчості Шевченка:

«… завдяки вдалому поєднанню національних і загальнолюдських мотивів шевченківська поезія стала зрозумілою, а часто й близькою багатьом читачам не українцям та навіть і неслов’янам. Шевченко став поетом загальнолюдського значення, який має що сказати найвіддаленішим народам світу».

Уже в одній з ранніх поем «Гайдамаки» Тарас Шевченко виступає співцем дружби слов’янських народів, закликає до єдності український та польський народи. Цю ідею чітко висловлено в передмові до поеми: «Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита,  не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля»

Ідея єдності слов’янських народів знайшла свій подальший розвиток у таких творах, як «Ще як були ми козаками» та «Єретик». Із сумом говорить митець про те, що під час війни гинуть люди. А за що? Слов’янські народи, за висловом Шевченка, «того ж батька, такі ж діти», їм « жити б та брататься». Тоді б не проливали  «з брата крові», не залишалися б сироти. Засуджуючи братовбивчу війну, поет закликає до дружби і сусідній з Україною молдавський народ. Цей заклик Шевченко вкладає в уста старого Волоха, що співає молдаванам:

Братайтеся з нами,
З нами, козаками,
Згадайте Богдана,
Старого гетьмана…

У кінці поезії звучить заклик до братання вільних народів:

Подай же руку козакові
І серце чистеє подай.
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай!

У поезії відтворено становище українського народу після унії, яка зміцнила панування польської шляхти в Україні. «Неситії магнати» порізнили, розвели наші народи, вони були винуватцями розбрату. Від польських панів в Україні розлилося широке море народних сліз та горя. Говорячи про минуле, поет висловлює щире сподівання в майбутньому жити в злагоді та дружбі з братнім народом, ділити навпіл «хліб і пісню».

Таким чином, Шевченко вже в ранній період творчості виступає співцем дружби народів, борцем за їхнє вільне братання, взаємодопомогу та культурні взаємини.

Після подорожей в Україну відбулася творча переорієнтація Шевченка: у цей час він, за його власним висловом, «прозрівати став потроху», проблема національного утвердження, майбутньої долі України гостро постають у його поезії, зокрема у вірші «Розрита могила». Для Шевченка могила – це символ героїчного минулого України, його звитяг і поразок, уособлення національної гордості, волелюбності. Через уявний монолог персоніфікованого образу України-матері до Богдана Хмельницького поет передає гіркий докір гетьманові («Ой Богдане, нерозумний сину!») і вперше в художній літературі називає причину підневільного становища України – поет вважає історичною помилкою підписаний Богданом Хмельницьким акт приєднання України до Росії 1654 року в Переяславі:

Світе тихий, краю милий, моя Україно,
За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?

Вірш «Чігрине, Чігрине» - це філософський монолог ліричного героя, у якому висловлено глибокі роздуми поета про минуле й майбутнє України, осмислюється її національна доля.

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами московські ребра?
Що ж на ниві уродилось?

Відповідь – метафорична картина української дійсності:

А вродила рута, рута…
Волі нашої отрута.

Але поет вірить, що Україна процвіте, що український народ об’єднається і побудує свою державу, у якій пануватиме любов до Вітчизни та турбота про її історичну долю.

Шевченко послідовно відстоював розвиток української національної культури, у той же час поет з повагою ставився до культур інших народів. Думка про єднання культур, а значить і народів, пронизує послання «І мертвим, і живим…». Тарас Шевченко послідовно відстоює збагачення однієї культури іншою, вважає необхідним для розвитку української культури використання всього найкращого, створеного іншими народами. Але з цих культур необхідно брати те, що має загальнолюдське значення. Як заповіт Шевченка сучасникам і наступним поколінням звучать слова:

Не дуріте самі себе,
Учитеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Красномовним є епіграф поезії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, - лже оце».

А провідним мотивом є заклик до соціального примирення, єдності заради відродження української нації. Поема-послання рясніє прикладами алюзії. Так, у творі згадується Коллар. Підготовлений читач має знати, що Ян Коллар – чеський учений і поет, який послідовно відстоював думку про єднання слов’янських народів.

Поему «Єретик» Шевченко присвятив визначному діячеві чеського відродження Шафарику, який проповідував ідею слов’янського єднання. У вступі до поеми автор засуджує агресивну політику німецьких феодалів, що запалили хату слов’янських народів і роз’єднали сім’ю слов’ян. Звертаючись до свого великого сучасника, Шевченко пише:

Слава тобі, любомудре,
Чеху-славянине,
Що не дав ти потонути
В німецькій пучині
Нашій правді!

Поет прославляє борців за єдність слов’янських народів, прагне, «Щоб усі слав’яне стали добрими братами…»

Побутує думка, що геніальні письменники пов’язують свою творчість з поняттям «національна єдність». Лише кращі представники еліти здатні осягнути глибину і величезне значення цієї ідеї. Взірцем у цьому розумінні є постать Великого сина української землі – Тараса Шевченка. Саме його твори надихають нас на просту і в той же час геніальну думку: сила будь-якого народу – у його єдності, у повазі до інших народів та в палкому прагненні жити в мирі та злагоді, як мають жити люди у великій та дружній родині.

Н.Андрюшина, учитель української мови та літератури Червоноармійської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Білокуракинський район, Луганська область

За матеріалами газети «Життя Білокуракинщини»
№19-20 від 08 березня 2014 року