З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали у себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить "Кобзар", книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.

Дивовижна доля цієї книги, котра за життя поета видавалася тричі, і кожного разу містила більшу кількість творів. У першому виданні "Кобзаря", що побачило світ у 1840 році, було лише вісім віршів, балад і поем. Його надрукували завдяки активній допомозі Є.Гребінки і П.Мартоса у кількості не більш як тисяча примірників (точних даних не збереглося). У 1844 році з'явився "Чигиринський кобзар" і "Гайдамаки", опубліковані Лисенковим, який купив права у автора. І тільки у 1860 році, незадовго до смерті поета, вийшло нове, найбільш повне прижиттєве видання "Кобзаря", до якого увійшли 16 творів (для порівняння зазначимо, що сучасні видання містять 228).

Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя і все найістотніше із життя українського кріпака Тараса Шевченка - від його юності й до останнього подиху - ввібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його у хвилину творчого осяяння було найменовано"Кобзарем". Відтоді впродовж багатьох десятиріч книга ця буде настільною для кожного українця.

У "Кобзарі" поет висловив, насамперед самого себе, свою особистість. Від першого й до останнього рядка книга виповнена індивідуальним поетовим почуттям. Тут його, Шевченків, темперамент, його щира й беззахисна у своїй відкритості душа. Тут думки - ним вистраждані, кривди - ним пережиті, тут картини саме його, Тарасового, дитинства. І мова його, і тільки йому властивий тембр голосу. Тут не позичені знання, а його власний, у розвитку відтворений розум мислителя, могутній інтелект, що спрагло дошукується істини, простежує людське життя у всеоб'ємності - в конкретній долі сестри-кріпачки і в історичній долі цілих народів. Усе своє, особисто шевченківське, індивідуально забарвлене. Особистий, внутрішній світ Тараса Шевченка, переллятий у литво мистецьких синтезів, постав у ліриці й поемах "Кобзаря", в таких художньо-образних виявах, у такій правдивості й глибині індивідуальних переживань, що в них і сам народ упізнав свою душу, прочитав свою історію, прозирнув у своє майбутнє.

Найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного, гнівний біль безправства, неволі, хвилини розпачу, що їх теж знав поет, смутки-жалі знівеченого життя, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у скрик прокляття, у грізні вибухи прометеївського титанізму, - все клекоче, все скипілося в художню цільність книги-сповіді, від початку й до кінця перейнятої вогнем, може, найсильнішого поетового почуття:

Я так її, я так її люблю
Мою Україну убогу,
Що проклину святого бога,
За неї душу погублю!

Саме із цієї любові виросла правдива, вогненна поезія "Кобзаря"; саме це ніякими стужами не остужене синівське почуття й живило той дух протесту бунтарства, антикріпаччини, яким наснажена Шевченкова книга.

"Кобзар" належить до найволелюбніших книг усіх часів. Він наскрізь наповнений прагненням волі, передчуттям її неминучості. Поезії "Кобзаря" пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з безправством; рабство ніколи не стане для неї за норму існування.

Виняткова роль Шевченка у згуртуванні передових сил української нації, у розвитку й формуванні свідомості українського народу. "Кобзар" охоче співає минувшину, але спрямований він у майбутнє. З творчістю Шевченка пов'язане становлення нашої літературної мови; з виходом "Кобзаря" відкрилася нова епоха в розвитку українського письменства.

Кожен, хто, відкривши томик "Кобзаря", вживається в багатющий світ його образів, сягне в його розпечені надра, відчує, що книгу цю написала людина, яка воістину вистраждала свої відкриття, людина, яка по крутизнах життя піднеслася до вершин мудрості, на верхогір'я людського духу. Поетові з його творчих висот відкривалися різні часи і народи. В "Кобзарі" мовби акумулювався духовний набуток поколінь. У ньому, крізь людський біль, крізь індивідуальне, раз у раз проступає вселюдське, біблійська далеч історії тут мудро гомонить із сьогоденням. У цьому розумінні "Кобзар" - книга невичерпна, книга на віки. Нові прийдущі покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його в книгах давніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.

Л.Заїченко,
директор Білокуракинської ЦБС

За матераілами газети "Життя Білокуракинщини"
№22-23 від 12 березня 2011 року