http://tarasshevchenko.at.ua/ - ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО - Національний музей Тараса Шевченка - Тарас Шевченко. КОБЗАР. Біографія. Творчість. Поезія. Картини. Життя і смерть
Тарас Григорович Шевченко ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
український поет та художник
Неділя, 11.12.2016
Як умру, то поховайте мене на Вкраїні... Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Національний музей Тараса Шевченка
НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Задуми про створення музею Тараса Шевченка виникли у друзів і прихильників таланту передчасно померлого поета і художника одразу ж після його смерті. В убогій майстерні, яка водночас служила й помешканням, залишилася небагата спадщина покійного: малюнки і малярське приладдя, рукописи, невеличка бібліотека, особисті речі.

14 березня 1861 року майно Т. Г. Шевченка було описано й оцінено в 150 рублів 15 коп. сріблом. Найкоштовнішими визнано золотий кишеньковий годинник із золотим ланцюжком та паризький настінний годинник у круглій дубовій рамі (35 рублів). Оригінальні офорти й малюнки було оцінено менше, ніж по 1 рублю, а сімнадцять гравірувальних дощок із червоної міді коштували 1 рубль 70 коп.

Трохи згодом родичі поета, які мали успадкувати описане майно, доручили Михайлові Лазаревському прийняти його під власну відповідальність.

Опис малюнків, офортів і речей зробив Григорій Честахівський - художник і великий шанувальник таланту Т. Г. Шевченка. В описі зареєстровано лише 49 малюнків та офортів! Це були переважно твори, конфісковані підчас арешту і повернені автору після звільнення із заслання в 1858 році, та дещо із доробку останніх років життя. Частина спадщини Шевченка (малюнки періоду заслання, авторські збірки поетичних творів "Мала книжка" та "Більша книжка", деякі автографи та списки віршів) залишилися в петербурзькій оселі Михайла Лазаревського, де жив поет перед переселенням до останнього свого помешкання в майстерні Імператорської Академії мистецтв.

Родичі Шевченка погодилися одержати спадщину в грошовому еквіваленті, для чого було організовано кілька аукціонів. Але українська громада Петербурга, яка групувалася навколо журналу "Основа", і російські друзі поета "домовилися зі своїх рук нічого не випускати. Внаслідок цього скупникам, які зібралися, не дісталось нічого" (Лев Жемчужников).

Гроші ж довелося збирати також за підписними листами, що дало змогу розрахуватися з родичами. Це стало початком створення хоча й невеликої, але надзвичайно цінної частини майбутньої музейної колекції, яка була тоді громадською власністю. Зберігалася вона у друзів покійного і була чимось на зразок приватного музею. Одна частина була в Михайла Лазаревського, друга - у переяславського лікаря і приятеля Тараса Шевченка Андрія Козачковського. Придбана колективно бібліотека поета зберігалася у петербурзького військового інженера Федора Черненка, а офортними дошками, опікувався власник літографської майстерні А. Черв'яков.

У трьох аукціонах, які проводилися на квартирі М. Лазаревського 28 квітня, 7 і 14 травня 1861 року, брали участь переважно друзі поета і його шанувальники, що й дало змогу зосередити оригінальні мистецькі твори художника "у своїх людей". На аукціонах не виставлялися для продажу художня колекція Шевченка, описана Честахівським, малярське гравірувальне приладдя художника, малюнки, залишені Шевченком на квартирі М. Лазаревського, а також особиста бібліотека. Створення музею могло стати реальністю лише за умови збереження спадщини покійного. Від його друзів почали надходити пропозиції. Л. Жемчужников, наприклад, пропонував створити такий музей у Києві чи в Полтаві і навіть уфундував для початку перший внесок у розмірі 100 рублів та свій альбом офортів "Живописная Украйна".

На аукціонах, крім мистецьких творів, продавалися особисті речі поета, килими, меблі, кухонний і столовий посуд і навіть постільна білизна. Найактивнішими покупцями були найближчі друзі поета: М. М. Лазаревський купив дві склянки, хустку, глиняний рукомийник, стару скриню тощо; кирило-мефодіївський братчик Опанас Маркович придбав шотландську шапку, рукавички, блюдце, ножиці, дві пари старих ножів, а також олійний портрет П. Куліша та інше; Л. Жемчужников поповнив свою колекцію естампом "Притча про робітників виноградаря", солом'яним брилем, мідною столовою ложкою і двома відбитками голівок. Майбутній редактор і видавець "Киевской стариньї" Феофан Лебединцев, крім придбаного офорта "Вірсавія" та гіпсового зліпка кисті руки, надав перевагу одягові поета та побутовим речам - вишитому рушнику, хустинці, чарці, бляшаній цукорниці, роговому гребінцю, килиму, вовняній ковдрі і майже всій постільній білизні. Колишній братчик, товариш по ув'язненню і редактор журналу "Основа" Василь Білозерський заволодів офортом "Притча про робітників виноградаря", малюнком "Старець на кладовищі", настінним годинником, скляною чайницею, кресалом, скульптуркою "Голова Марії" та гіпсовим зліпком руки. Завідувач друкарні П. Куліша Данило Каменецький, який друкував останнє прижиттєве видання "Кобзаря" 1860 року, став власником дорогоцінних реліквій: автографів "Тарасова ніч", "Перебендя", "До Основ'яненка", "Гамалія", "Марку Вовчку", а також самовара з трубою і тацею та Шевченкового кожуха (калмицького).

Військовий інженер-архітектор і щирий приятель Шевченка Федір Черненко, який допомагав поетові накреслити проект омріяної хати над Дніпром, придбав вишитий рушник, дерев'яну ложку, палицю з ручкою зі слонової кістки, двадцять відбитків з медальйонів, а також дещо із побутових речей. Полковник Андрій Красовський придбав три вишиті сорочки поета, літнє пальто, китайські черевики, двоє полотняних шароварів та сіру смушеву шапку. Студент Петербурзького університету Феоктист Хартахай, який виголошував промову на похороні Кобзаря, придбав на аукціоні теж дорогі для нього реліквії. Чиновник Петербурзької митниці Зосим Недоборовський, знайомий поета і автор опису його кімнати, зробленого після смерті Шевченка, придбав не лише офорт "Старець на кладовищі", а й дерев'яний аршин, шматок мила та пляшечку парфумів. Зрозуміло, що все це купувалося не для користування, а як пам'ять про передчасно померлого поета і художника.

Можна назвати ще кількох приятелів чи шанувальників таланту Т. Шевченка, зафіксованих у списку М. Лазаревського, які купували на аукціонах, крім мистецьких творів, якісь особисті речі поета на згадку про дорогу їм людину - рушник і бавовняну хустину (Рудиковський 2-й), гаманець і складане дзеркало (Рудановський), бронзове прес-пап'є з левом, складаний ніж, офортний портрет молодого Шевченка, чайник, каструлю і дерев'яну ложку (Микола Сіяльський, який жертвував гроші на викуп книжок і малюнків Шевченка) і т. д.

Не продавалося лише художнє і гравірувальне приладдя, яке одержав на зберігання Г. Честахівський, котрий все ж таки придбав на аукціоні дещо із одягу обожнюваного ним старшого приятеля.

Щоб зберегти особисту бібліотеку Кобзаря, з якої друзі мали намір зробити Шевченкову книгарню, довелося збирати кошти за підписними листами. Це тривало більше року, доки зібрану суму - 200 рублів - М. Лазаревський надіслав родичам поета. Книги доручили зберігати Ф. Черненку.

Мистецьку спадщину Шевченка купила Петербурзька українська громада і доручила частинами зберігати її найближчим друзям поета - А. Козачковському, М. Лазаревському, Л. Жемчужникову, Д. Мордовцю.

Переяславський лікар Андрій Козачковський, піклуючись про надійне збереження дорученої йому найбільшої частини колекції, передав її директорові Педагогічного музею військово-навчальних закладів Всеволоду Каховському. У 1893 році ця збірка нараховувала 281 одиницю творів Шевченка та творів, помилково йому приписуваних. На думку О. Русова, який саме того року оглядав колекцію, вона вже не була такою повною, як за життя А. Козачковського і В. Коховського. Вдова Коховського змушена була віддати унікальний шевченківський скарб Софії Бразоль - дружині полтавського губернського предводителя дворянства, від якої він нарешті потрапив у найнадійніші руки В. В. Тарновського.

Михайло Матвійович Лазаревський (1818-1867) мав чималу збірку автографів, видань і мистецьких творів Т. Шевченка, частину яких йому дарував сам автор, а частину залишив після тримісячного проживання в його квартирі перед поселенням у виділену йому Академією мистецтв майстерню. Доля цієї колекції склалася не найкраще. М. М. Лазаревський був нежонатим, і після його смерті усі реліквії перейшли до найстаршого із шести братів Лазаревських - Василя Матвійовича (1817-1890), який теж свято оберігав їх. Вдова В. М. Лазаревського дотримала заповіту свого чоловіка і зберегла все, що йому належало, але після її смерті сини почали розпродувати збірку. Особливо "відзначився" Сергій Васильович Лазаревський, розпорошивши найдорогоцінніше з Шевченкових речей. Дядько С. В. Лазаревського Олександр Матвійович {1834— 1902), який відраджував небожа продавати Шевченкові реліквії, заволодів деякими з них і передав до музею В. Тарновського. Але дещо все-таки потрапило до приватних колекцій С. Боткіна, Е. Рейтерна та І. Цвєткова. А.
Сулієв придбав корсунський альбом та медальйон із фотографією і волоссям поета.

Г. Честахівський, не маючи письмового заповіту Т. Шевченка про місце його поховання, переконав петербурзьку громаду, що остання воля поета була не лише збудувати хату на канівських горах, але й знайти там місце свого останнього спочинку. Він же ретельно збирав усе, що стосувалося пам'яті Шевченка, мріючи про майбутнє "національне хранилище (музей)".

Але поступово колективна власність ставала приватною, і спадкоємці зберігачів малюнків та бібліотеки почали їх розпродувати.

Першим серед збирачів творів Т. Шевченка став український поміщик і меценат Григорій Степанович Тарновський (1788-1853), який перетворив свій маєток у селі Качанівці Чернігівської губернії на відомий в Російській імперії культурний осередок, куди з'їжджалися найвидатніші діячі культури (М. Гоголь, М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, Л. Жемчужников, М. О. Максимович, В. Штернберг і, звичайно, Т. Шевченко). Там було зібрано унікальну бібліотеку та створено картинну галерею, для якої власник замовив Т. Шевченку кілька малярських творів; 1843 року він придбав навіть славнозвісну "Катерину". Після смерті Г. С. Тарновського його маєтки і зібрані культурні цінності успадкував його небіж Василь Васильович Тарновський-старший (1810-1866), з яким Т. Шевченко познайомився в 1845 році в селі Потоках на Київщині, листувався з ним і підтримував дружні стосунки. Але воістину легендарною постаттю в історії українського меценатства став його син Василь Васильович Тарновський-молодший (1838-1899), який, ще будучи хлопчиком, зустрівся з Т. Шевченком у 1846 році під час його приїзду до села Потоків Канівського повіту (неподалік Миронівки), а вже двадцятилітнім юнаком почав активно збирати його мистецькі твори - купив у нього 17 малюнків гір Каратау та краєвидів Новопетровського укріплення.

Завдяки подвижництву В. В. Тарновського-молодшого в Чернігові на основі його колекції було створено Музей української старовини, в якому знайшли місце 785 експонатів Т. Шевченка - рукописи, автографи, малюнки, офорти, книги з автографами Кобзаря, а також те, що зібрали Данило Мордовець та Григорій Честахівський. У збірці останнього були меморіальні речі Т. Шевченка та його посмертна маска, знята з померлого скульптором Петром Клодтом. Передаючи увесь зібраний скарб до Музею української старовини, Г. Честахівський заповідав: "Голубчику любесенький, щира душа козацька Василь Василіевич! Як Бог погодить нашій любій милій козацькій неньці Україні діждать того часу, що вона збудує у себе національне хранилище (музей), то потужтесь усе збіжжя Тараса Григорієвича Шевченко - офорти, ящик з інструментами для офортів, ящик з красками, кістями для живописі, роговою шпатлею, двома стальними мастихінами, мольбертом, муштабелем, чорнильницею, перами, карандашами, первою маскою, знятою з Шевченко бароном Петром Карловичем Клодтом, і хрустальним покарбованим боклажком, із котрого Тарас Григорієвич пив горілочку "збіса добру" - усе оце, що доглядав я у себе після смерти Тараса Григорієвича Шевченко як святую пам'ять, - тепер передав Вам, дорогий козаче, - оддайте в те хранилище на вічну память кобзаря Тараса. С.-Петербург, року Божого 1888, місяця травня 12 дня. Художник Академії Григорій Миколаєвич Честахівський".

До речі, більшість меморіїв, які так свято оберігав Г. Честахівський (включно із полотняною сорочкою), він придбав за власні кошти під час розпродажу речей після смерті поета.

Переважна більшість друзів і шанувальників таланту Т. Шевченка мріяла про те, що музей його імені буде створено в Києві, куди хотів передати усю свою колекцію і В. Тарновський-молодший, але Київська дума відмовилась від "україношовіністичної" старовини, а отже і від її найкоштовнішої частини - Шевченкіани, яка в 1900 році нараховувала 760 експонатів (324 картини та малюнки, два альбоми з малюнками та фольклор¬ними записами, 34 автографи, оригінальні фото, книги з дарчими написами, документи та інше). Після шістдесятирічного переховування в архіві Третього відділення було випущено на волю рукописну збірку "Три літа", за яку Шевченко карався й мучився солдатчиною цілих десять літ, альбоми малюнків та деякі рукописи, які теж знайшли своє місце в Музеї української старовини. Коли Київська дума відмовилася прийняти в дар цей національний скарб, В. Тарновський заповів її Чернігівському земству.

Найкращою нагодою ознайомлення широкої громадськості зі спадщиною, особливо мистецькою, Т. Шевченка було влаштування виставок. Як високий знак пошанування пам'яті Кобзаря до 50-річчя з дня його смерті художні виставки було відкрито в Петербурзі, Москві, Нижньому Новгороді. А в Київському художньо-промисловому музеї на Шевченківській виставці поруч із малярськими творами експонувалися автографи поезій, оригінальні фотографії, документи. Організаторами цієї виставки були відомі вчені-музеєзнавці Микола Біляшівський і Данило Щербаківський, які домоглися того, щоб частину зібраних і представлених у тимчасовій експозиції експонатів було передано до Фондової колекції музею, який із 1924 року став називатися Всеукраїнським історичним музеєм імені Шевченка. Згодом у ньому виокремився Шевченківський відділ.

Відділ охорони пам'яток і музейної справи Генерального секретаріату Центральної Ради планував створити музей Т. Шевченка, але короткочасність влади не дала змоги цього зробити.

Ще в 1924 році українські вчені ініціювали створення в тодішній столиці України Харкові Будинку та Інституту Тараса Шевченка, на які покладалися завдання збирати й зосереджувати матеріали й документи про Кобзаря. Виникла ж ця інституція лише в 1926 році, коли в листопаді її директором було призначено дійсного члена президії Всеукраїнської Академії наук, відомого вченого-історика Дмитра Багалія.

Радіотелеграфне агентство України 9 березня 1926 року повідомляло: "При Інституті мають організувати музей ім. Шевченка, де зберуть історичні й архівні матеріали, що стосуються життя й творчості Шевченка. Усі такі матеріали зберуть з усіх музеїв України й РРФСР і передадуть Харківському музею ім. Шевченка".

Менше ніж за чотири роки існування Інституту Тараса Шевченка його рукописний відділ, очолюваний Агапієм Шамраєм, завдяки активній діяльності вченого секретаря Ієремії Айзенштока зібрав досить значну колекцію матеріалів Тараса Шевченка. У березні 1930 року в Харківській бібліотеці ім. В. Короленка вже експонувалося 80 малюнків і 46 шкіців (серед них було 9 автопортретів, 12 акварелей періоду заслання, серія "Блудний син", портрети Михайла Щепкіна і Айри Олдріджа).

У 1929 році було створено Чернігівський історичний музей. Його основою стали фонди Чернігівського земства, до яких входила і колекція В. В. Тарновського. У цьому музеї експонувалося 270 творів Т. Шевченка, а також роботи інших художників, присвячені поетові. Деяку частину чернігівської колекції було передано до відділу рукописів Інституту Тараса Шевченка в Харкові, де зосереджувалися картини, малюнки та меморіальні речі. При цьому відділі у 1929 році існував підрозділ, який функціонував як музей Т. Шевченка.

За актами, що нині зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, можна частково простежити процес поповнення фондової колекції Інституту Тараса Шевченка його оригінальними мистецькими творами. Так, у 1929 році з Російського музею в Ленінграді надійшло сім малюнків ("Кара-Бутак", "Форт Косарал", "Форт Александровський", "Оренбурзьке укріплення", "В степу", "Укріплення Раїм", "Уральське укріп¬лення"). Того ж року з Ленінграда до Інституту Тараса Шевченка надійшло ще понад 20 творів. Такі передачі здійснювалися, як правило, на підставі розпоряджень Головнауки чи постанов Президії Академії наук СРСР, як це було, наприклад, під час повернення в Україну з фондів Пушкінського Дому автографа поеми "Мар'яна-черниця" із багатьма авторськими малюнками. Але не лише постанови високих інстанцій вирішували тогочасні проблеми повернення культурних цінностей. Як свідчить акт від 8 березня 1930 року, І. Айзеншток зміг одержати в Державному театральному музеї ім. Бахрушина в Москві два оригінальних листи Т. Шевченка до М. Щепкіна від 4 січня 1858 року і 6 грудня 1858 року під зобов'язання надіслати натомість один альбом Кельнської виставки, в якому було вміщено фотографію російського театру, а також подарувати театральному музею оригінал афіші Харківського театру за 1858 рік. Не можна оминути й фактів, що в ті часи з фондів Інституту було передано до сховищ Росії автографи Олександра Пушкіна, Льва Толстого, Максима Горького і навіть класиків європейської літератури.

25 лютого 1929 року у жительки міста Бугуруслана Надії Смоляк - дочки колишнього коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова - було закуплено за 3000 крб. сім малюнків Т. Г. Шевченка ("Портрет Агати Ускової з донькою Наталею", "Вид форту з моря", "Киргизький степ після заходу сонця", "Портрет І. О. Ускова" тощо) та 15 фотографій. Майже одночасно Інститут придбав, як свідчать документи, у громадянки Г. І. Алексєєвої три художні роботи Т. Шевченка ("Портрет невідомого товариша по засланню" та два рисунки Александровського форту), а також альбом із карикатурами невідомого художника. Усі ці твори Г. Алексєєва успадкувала в 1918 році після смерті свого чоловіка І. О. Нікольського, до якого вони потрапили орієнтовно у 80-х роках XIX ст. від його дядька, якого Шевченко зобразив на портреті як свого товариша по засланню. Портретований розповідав своєму небожеві, що сидів разом із Т. Г. Шевченком у тюрмі Александровського форту. Згадувані роботи експонувалися на Московській (Шевченківській) виставці в 1911 році з нагоди 50-річчя від дня смерті поета.

Іще деякі факти з історії найцікавіших надходжень малярських творів до Інституту Тараса Шевченка:

5 листопада 1928 року було закуплено за 230 крб. у Й. М. Миклашевського портрет П. Д. Дуніна-Борковського.

У липні 1930 року з Краснодарського музею на Кубані надійшов фотознімок люльки Т. Шевченка, на вінцях якої вирізано: "Т. Шевченку от Костомарова".

14 травня 1931 року професор С. А. Таранушенко передав марки з портретом Т. Шевченка.

І. Айзеншток передав вісім малюнків Л. Жемчужникова.

У 1932 році з Миргородського музею надійшов портрет 0. А. Лук'яновича, із Полтавського музею - портрети Ганни і Платона Закревських роботи Шевченка.

10 березня 1932 року з Історичного музею надійшли малюнки Т. Шевченка.

Із Сумського музею передано такі раритети: два офорти з дарчими написами Наталі Олександрівні Хрущовій від 8 червня і 24 вересня 1859 року; офорт "У шинку" з написом: "Варенушному архимайстрові А. М. Залескому на память. 6 іюня на Нові. Т. Шевченко"; видання "Кобзаря" 1860 року з написом: "Петрові Соколенкові від! Шевченка. 5 февраля 1860".

19 травня 1932 року від Всеукраїнського музею ім. Сковороди надійшла акварель - карикатура на Гаврила Родзянка та п'ять малюнків В. Штернберга.
Національний музей Тараса Шевченка
У 1933 році на базі літературного музею, що діяв при Інституті Тараса Шевченка в Харкові, засновано Галерею картин Т. Г. Шевченка, яка почала діяти з 1934 року. З Інституту Тараса Шевченка передано до Галереї 107 оригінальних мистецьких творів художника та значну частину приписуваних йому робіт інших авторів.

"Літературна газета" від 10 березня 1934 року повідомляла про організацію виставки до 120-річчя від дня народження Т. Шевченка в Інституті його імені в Харкові: "Виставка художніх творів розміщена в 6 великих залах, відповідно оформлених. Художні твори Шевченка систематизовано і впорядковано. Репрезентовано близько 200 картин і малюнків Шевченка. Взагалі Інститут зібрав мало не 700 поетових малюнків, гравюр і картин. З них будуть експоновані найвизначніші твори, а решта переховується в секторах Інституту до майбутнього поширення шевченківської картинної галереї".

Основою фондової колекції Галереї картин Т. Г. Шевченка стали матеріали, що надійшли з Інституту Тараса Шевченка, Чернігівського та Київського історичних музеїв, а також з інших музеїв України та Радянського Союзу. Чимало експонатів дарували приватні особи. У 1935 році жителька Ленінграда О. Коршунова подарувала портрет Антона Лагоди, а дочка Іраклія Ускова Н. Смоляк подарувала весь родинний скарб, пов'язаний з перебуванням Т. Г. Шевченка на засланні. Професор Г. Куузік із Таллінна презентував серію портретів, виконаних Шевченком у 1857 році підчас повернення із заслання.

У 1939 році широко відзначалося 125-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. До цієї дати в Києві в будинку Академії наук УРСР було організовано Республіканську ювілейну Шевченківську виставку, на якій, крім експонатів Галереї картин Т. Г. Шевченка, було представлено велику кількість найрізноманітніших матеріалів. У 10 залах було представлено понад 900 експонатів з архівів і музеїв Києва, Харкова, Москви, Ленінграда, Саратова, Львова, Баку.

20 вересня 1940 року Рада Народних Комісарів УРСР постановила: "Організувати в Києві на базі республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т. Г. Шевченка, в якому зосередити всі оригінальні матеріали, зв'язані з життям, творчістю та революційною діяльністю Т. Г. Шевченка.

Передати до Центрального державного музею Т. Г. Шевченка всі матеріали республіканської виставки, утвореної в м. Києві до 125-річного ювілею з дня народження поета, та закріпити за музеєм експонати, представлені до згаданої виставки різними музеями та установами УРСР". Для керівництва організацією та роботою музею було створено Раду, до якої увійшли М. П. Бажай, О. І. Білецький, Є. П. Кирилюк, М. Г. Бурачек, В. Г. Кричевський та ін.

У квітні 1941 року експозицію Центрального державного музею Т. Г. Шевченка було відкрито в Києві в приміщенні колишнього царського Марийського палацу, де було зібрано близько десяти тисяч експонатів. Матеріали п'яти великих залів представляли життєвий і творчий шлях поета і художника Т. Г. Шевченка, а решти залів - розкривали долю його літературної і художньої спадщини та увічнення пам'яті. В музеї діяв прекрасно устаткований лекційний зал, де планувалося читати лекції з української літератури. Але діяльність новоствореного музею було призупинено в зв'язку з початком війни. Лише найцінніші музейні експонати пощастило перед німецькою окупацією евакуювати до Новосибірська. Трагічною могла б стати доля підготовлених і запакованих у ящики експонатів, які два тижні стояли на пристані біля Дніпра, якби не безіменний солдат, котрий виявив той неоціненний духовний скарб. А ще дев'ять тисяч експонатів взагалі залишилися в окупованому Києві. У Марійському палаці пограбували музейну бібліотеку, забрали меблі XIX ст. Деякі експонати за німецької окупації було вивезено на захід, а згодом вони опинилися аж у Сполучених Штатах Америки.

Великих зусиль для збереження музейної колекції доклали співробітники Є. О. Середа, О. П. Середа, Ю. І. Найда, які врятували численні експонати.

27 березня 1943 року Рада Народних Комісарів УРСР постановила "утворити при Інституті української мови і літератури Академії наук УРСР Державний літературно-художній музей Т. Г. Шевченка" та передати до його фондів "все майно, музейні та архівні матеріали шевченківських музеїв, зв'язані з творчою діяльністю Т. Г. Шевченка". До 1 червня 1943 року необхідно було "закінчити збирання і каталогізацію фондів музею, розпочати роботу щодо реставрації експонатів музею і підготувати музей до експозиції". Тодішній директор музею М. І. Мацапура виїщжав з Уфи, де розмішувався Інститут мови та літератури, до Новосибірська, куди було евакуйовано музейну колекцію, вирішувати питання про відновлення роботи музею.

Після визволення України від фашистської окупації експонати музею було реевакуйовано в березні 1944 року до Харкова і розміщено в Музеї образотворчого мистецтва, де мали відкрити постійно діючу Шевченківську експозицію. Але тоді ж з'явилася інша урядова постанова про перепідпорядкування музею Народному комісаріату освіти. Тодішній нарком освіти П. Тичина звернувся до уряду УРСР з проханням розмістити музей Т. Г. Шевченка в Києві, а в Харкові створити його філіал. Це прохання підтримали діячі літератури, науки, мистецтва.

Але відновити роботу музею в напівзруйнованому Марійському палаці було неможливо, тому його фондова колекція тимчасово (впродовж трьох років) зберігалася в будинку по вул. Б. Хмельницького. І, нарешті, завдяки активній діяльності заступника Голови уряду М. Бажана в 1947 році музеєві передали будинок по бульвару Т. Шевченка, 12. Було розпочато упорядкування фондової колекції, яка на той час становила майже 4000 одиниць збереження, та створення нової експозиції, яку було відкрито 24 квітня 1949 року. Головою урядової комісії по прийняттю експозиції був М. Бажан. На її відкритті виступали поет Павло Тичина, художник Іван Їжакевич, онук Тараса Шевченка Терентій Шевченко. Офіційними особами, які відкривали музей, були керівники республіки М. Хрущов і Д. Коротченко.

Окремо треба сказати про будинок, в якому понад півстоліття функціонує музей Т. Г. Шевченка, через ошатні зали якого пройшов не один мільйон відвідувачів.
Національний музей Тараса Шевченка
На початку 40-х років XIX ст. у Києві на розі вулиці Олексіївської (нині Терещенківська) та Бібіковського бульвару (тепер бульвар Т. Шевченка) генерал від кавалерії Алфьоров спорудив двоповерховий будинок, що нагадував літеру Г. Поруч (внизу по бульвару) вдова лікаря Степанова у 1862-1863 роках теж збудувала двоповерховий будинок. У 1871 році київським міським головою було обрано Павла Демидова, який придбав обидва будинки, один з яких зайняли служби міської управи.

Після незначної перебудови будинки з'єднали тільки добудовою другого поверху. У 1875 році будинок купив цукропромисловець і меценат Микола Артемович Терещенко (1819-1903), у якого було шестеро дітей: Варвара, Іван, Олександр, Марія, Ольга, Фросина.

За проектом архітектора Петра Федорова і за участю архітектора Рональда Тустановського М. А. Терещенко перебудував споруду. Будівля перетворилася на чудовий палац, витриманий у стилі італійського Ренесансу. Замість проїзду у двір з'явився парадний вестибюль з розкішними тримаршовими сходами з білого граніту та чотирма колонами темно-зеленого граніту, які підтримують стелю між першим і другим маршами. Вестибюль оздоблено білим і сірим мармуром, дзеркалами, бронзовими торшерами і люстрою, а плафон над сходовою частиною розписано живописними панно за мотивами давньоруських билин. Автором їх був відомий художник Вільгельм Котарбінський, який брав участь у розписах Володимирського собору в Києві.

Будинок став прекрасним палацом, в якому було 47 кімнат із 40 камінами і печами. Другий поверх став анфіладою парадних залів і покоїв, стіни яких було розписано альфрейними орнаментами чи оббито такою ж тканиною, якою обтягнуто меблі. Печі й каміни було оздоблено відповідними розписами, а стелі - багатим ліпленням або розписами. Паркетна підлога із майстерно викладених коштовних порід дерева довершувала вишуканість палацу.

У найкращих його залах М. А. Терещенко розмішував свою художню колекцію. Меценатами і пристрасними збирачами мистецьких творів були і його брат Федір, і діти - сини Іван і Олександр та доньки Варвара й Ольга. Найвідоміші київські музеї (Національний художній музей України, Київський музей російського мистецтва та Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) мають у своїх колекціях чимало шедеврів, зібраних родиною Терещенків.

За радянської влади будинок було експропрійовано і в 1924 році передано Всеукраїнському фотокіноуправлінню (ВУФКУ). З 1930 року тут містився кіноінститут.

Коли постало питання про надання приміщення для музею Т. Шевченка, вибір припав саме на цей будинок - пам'ятку архітектури XIX ст. Не останню роль зіграло і розташування будинку неподалік пам'ятника Т. Шевченку і Київського університету, який вже й тоді носив ім'я великого Кобзаря. За сприяння заступника Голови тодішнього уряду України поета Миколи Бажана, а також Павла Тичини та інших діячів української культури в 1947 році будинок було передано Державному літературно-художньому музею Т. Г. Шевченка.

Експозиція, відкрита в 1949 році в двадцяти чотирьох залах музею, представляла близько трьох тисяч експонатів. Це були не лише літературні й мистецькі твори, документи, меморіальні речі самого Т. Шевченка, але й багато художніх робіт його сучасників, полотен на шевченківську тематику, виконаних українськими митцями. Деякі з них виконувалися на замовлення тодішньої влади, що вже програмувала представлення в експозиції Шевченка як революціонера, демократа, учня і борника демократії російської.

На початку 80-х років науковий колектив музею спілі з відомими художниками-дизайнерами А. В. Гайдамак і В. М. Солодовим розробили нову концепцію експозиції, по дованої за тематико-хронологічним принципом. Підбір експо тури (оригінальні мистецькі твори і скульптура, автографи, першодруки, документи, етнографічні матеріали та меблі) здійснено з урахуванням інтер'єру кожного залу. Це дало змогу створ] цілісну картину складної і трагічної для народу України епо в яку жив і, незважаючи на найбільші перешкоди і найсувор заборони, творив своє огненне й невмируще слово Т. Г. Шевченко.

Урочисте відкриття нової експозиції відбулося 9 березня 1989 року. У двадцяти двох залах музею представлено близі 4000 експонатів, які висвітлювали життєвий і творчий шлях поета, художника і громадянина України Тараса Шевченка. Такої великої кількості оригінальних мистецьких творів, напевно, не має жоден з літературно-художніх музеїв світу, адже не в кожного народу є геній, в якому б так гармонійно поєдналися два крила таланту - поета і художника.

Численних відвідувачів музею вражають насамперед автопортрети Т. Шевченка 1840-1861 років, живописні полотна "Катерина", "Селянська родина", "На пасіці", портрети князя Миколи Рєпніна, Ганни і Платона Закревських, Пантелеймона Куліша, Іллі Лизогуба, Олександра Лук'яновича, Василя Кочубея та Кейкуатової.

В окремому залі експонуються офорти, які представляв Шевченка як видатного майстра в галузі графіки. В цій техі він почав успішно працювати ще в 1840-х роках, коли створював альбом "Живописная Украйна".

За великі успіхи, за новаторство й винахідництво в цій галузі художнику було присвоєно звання академіка гравюри.

Прижиттєві видання творів Т. Г. Шевченка, книжки з його особистої бібліотеки - від "Четьї Мінеї", "Псалтиря", "Часослова", "Біблії" і до цікавих літературно-наукових, художніх періодичних видань, - все це є тими життєдайними джерела які живили талант поета і художника.

Станом на 1 липня 2002 року в колекції музею зберігалось 28 007 експонатів основного фонду (графіка - 4092, живопи 589, декоративне мистецтво - 1008, скульптура - 335, архів - 1513, друковані матеріали - 7561, книжки - 9016, фотографії - 1611, меморіальні речі - 648 та ін.); допоміжного фонду (фотонегативи, факсимільні репродукції тощо) - 44 662. Отже, загальна кількість експонатів становить 72 669 одиниць збереження. Найціннішими в колекції є численні оригінальні мистецькі твори, автографи поезій "Чи не покинуть нам, небого" та уривок з поеми "Царі", прижиттєві видання з дарчими написами, одинадцять фотографій Т. Г. Шевченка, понад сто меморіальних речей (мольберт, палітра, етюдник з приладдям для малювання, чорнильниця, ручка, офортні дошки, табакерка, предмети для виконання гравірувальних робіт, штамп-печатка, лінійки).

І в експозиції, і на окремих виставках, крім автопортретів (1840 - січень 1861 року), експонуються портрети Шевченка, виконані з натури В. Штернбергом, К. Брюлловим, М. Башиловим, П. Кулішем, а також портрети, створені після смерті поета І. Репіним, С. Васильківським, К. Трутовським, Ф. Красицьким, Ф. Кричевським та іншими художниками, скульпторами, народними майстрами.

Крім роботи з популяризації літературної та мистецької спадщини Т. Г. Шевченка, науковці беруть участь у виконанні національних програм - у виданні Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка у 12 томах та Шевченківської енциклопедії у 4 томах, у багатьох інших наукових та популярних виданнях.

Щороку в музеї влаштовуються виставки з фондової колекції музею як творів самого Т. Г. Шевченка, так й інших рідкісних творів, а також виставки творів українських та зарубіжних митців. Пересувні виставки експонувалися в Росії, Чехії, Словаччині, Швейцарії, Індії, Латвії, Білорусі.

Історія музею має багато цікавих сторінок, які стосуються не лише фондової колекції, а й самого життя музею, який від 31 березня 2001 року має статус національного. За шістдесят років існування (за винятком воєнних років, реекспозиції) залами музею пройшло близько восьми мільйонів екскурсантів. Деякі з них залишили у книзі відгуків неповторні записи. Ось лише один:

"Від душі дякую славним людям, які з такою любов'ю бережуть безсмертну спадщину великого Кобзаря. Кожен, хто побуває тут, ще ближче відчує велич генія українського народу. Тут люди долучаються до високого й прекрасного. Звідси люди виходять кращими, ніж були до того.
Олесь ГОНЧАР, 10 березня 1989року"

Національному музею Тараса Шевченка підпорядковано два виокремлених музейних заклади: Київський літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка (провулок Т. Г. Шевченка, 8а) та Меморіальний будинок Тараса Шевченка (вул. Вишгородська, 5).
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Картини Т.Шевченка
 

Друзі сайту
Білокуракинський портал
Національний Музей Т.Шевченка
Група ВК Нац.Музей Т.Шевченка
Паблік ВК про Т.Шевченка
Погода
Copyright Тарас Григорович Шевченко by sstimorol © 2016  Безкоштовний хостинг uCoz